Від дня мого переїзду до Києва, до дня, коли я в цьому місті вперше пішов до стоматолога минули 2 роки. Мабуть, чисто теоретично, хоча це й не точно, варто було це зробити раніше. Бо тривожні дзвіночки були за цей час. Наприклад, у вигляді систематичного користування зубочистками, що застрягали між зубами, або неприємного запаху з рота. Зубна нитка при користуванні рвалась майже у кожній міжзубній щілині.
Тригером першого візиту стало те, що у мене просто почав боліти зуб. Оскільки то був час, коли всі сиділи на ковідному карантині, я очкував не то щоб ходить по стоматологіям, а навіть виходить з хати. Вакцин, знаєте, тоді ще не було, а з вікна було видко обмотаний червоно-білою стрічкою дитячий майданчик. Біль був сильнішим страху, і я пішов в клініку на Позняках, вибравши її за рейтингом в Google.
Пан лікар стоматолог-терапевт-хірург (може він ще щось вмів, хз), оглянув мій рот і резюмував, що:
Цей пан лікар стомаотолог-терапевт-хірург зробив мені чистку за всі гроші світу і призначив видалення верхньої та нижньої вісімок з однієї сторони.
До того пана стоматолога я ні видаляти, ні лікувати зуби не пішов бо:
Забивши на ту стрьомну стоматологію і погугливши ще, знайшов іншу.
То майже мережа, бо має три точки в місті. Моє відділення — на Позняках. Факт того, що у них кілька точок, як і факт того, що кожна з них має дофігіща (нехай і не найкращих) відгуків в гуглі, сприймалося мною як позитивні фактори.
Там я записався до лікарки-терапевтки, яка подивилася на всьо що відбувається в моєму роті огляду і каже щось типу: "робота тут є, але нічого критичного". Склала план лікування на 6 візитів по 2-3 години.
План лікування у терапевтки — це одна річ. Вісімки, які досі в роті — інша. Пані лікарка сказала, що всі вісімки треба видалять. Чого? Знову ж таки, бо їм пизда (да, той тіп з першої стоматології не помилявся). Ну і якщо ставить брекети, їх все одно треба видалять (навіть якби вони були в і деальному стані). Ортодонтичні проблеми — це часто проблеми скупчення зубів, а відтак, для того, аби вони стали рівно в ряд, їм треба простір, який досягається завдяки звільненому вісімками місцю.
Восьмі зуби я видаляв по одному, в той час, як дехто з Твіттеру видаляв усі 4 за один підхід, з чого я, чесно кажучи, трохи охуєвав, бо, знаєте, якщо видалить дві вісімки з одного боку, то ще можна якось жувати на інший бік. А якщо видалить усі 4 за раз, то як їсти?? Там же, бляха, тиждень ще кров з рота йде.
Коротко кажучи, до видалення всіх за один підхід я не був готовий, тому процес максимально розтягнув в часі й ходив до хірурга видалять вісімки по одній у проміжках між моїми шістьма візитами до терапевтки.
Мені трохи пощастило, що мої восьмі зуби росли вертикально зі щелепи як і положено, бо наслухався історій, як ріжуть десну, бо вісімка росте кудись в бік чи впирається в сімку, тисне на неї, від чого, зрештою, пизда обом зубам.
Верхні було видалять легко. Нижні — не так просто. Не буду вдаватись в деталі, скажу лише, що видалення трьох зубів пройшло цілком ок, а одного... це тр охи нагадувало сцену з фільму жахів.
Ще з позитивних моментів — рани швидко гоїлися. Кров з ран переставала йти вже через день-два.
Ще в процесі дізнався, що різні хірурги роблять всьо по-різному. Мені в дірку на місці зуба клали колаген, а потім зашивали ниткою, яка з часом розчиняється. Моїй тодішній дівчині в іншого лікаря треба було їздити знімати шви, а сестрі — нічого не зашивали. Який з варіантів оптимальний і чи є оптимальний взагалі, мені невідомо. Але чисто субʼєктивно, думаю, що як робили мені — найкраще. Хоча б тому, що дуже швидко гоїлося і не пухли щоки після операцій.
Дуже шкодую, що регулярно не ходив на огляди до стоматолога. Тепер маю купу дірок, прямо-таки дуже багато. Більшість з них можна було або уникнути, або поставить маленькі пломби замість великих. А тепер у мене дофіга великих пломб, а в одному зубі вже нема нерва (тобто зуб втрачено).
Від народження зуби мої такі собі, та проблема в основному в тому, що я ніколи за ними нормально не доглядав. В типовій сільській сімʼї йти сапати город було значно більш пріоритетною задачею, ніж чистити зуби. Тож культура dental hygiene у нас ніколи не культивувалася, і бувши малим і тупим, сам додуматись до того, що треба вже берегти зуби я був не здатний.
За 5 років студентства у стоматолога був лише раз. Як бачите, коли виріс, не порозумнішав.
Але що ж уже, треба працювати з тим що маємо, аби ситуація не стала ще гіршою.
В цілому про лікування нема чого багато розказувати. Це ваш типовий похід до стоматолога: попиляли-почистили, напихали "цемент", засвітили, пополірували. Єдине, що у мене був великий масштаб робіт.
Видаливши всі вісімки, пролікувавши всі зуби, я пішов на прийом до ортодонтистки. Вона мене оглянула, попросила повідкривать-позакривать шелепу, а далі задача стояла зробить зліпок верхньої щелепи. Для цього в ортодонтів є типу, наскільки я розумію як воно працює, суперфотоапарат, яким пані ортодонтистка проводить по зубах з усіх сторін, ця штука робить багато-багато знімків і формує на компʼютері тривимірну модель.
Ми просканували щелепу і я пішов собі додому, та через якийсь час мені дзвонить адміністраторка клініки. Наша з нею розмова: А: ваша ортодонтистка просила записати вас на прийом Я: добре, але шоб шо? А: мені не пояснили, але просили записать Я: а це точно вимагає моєї присутності?
Пані адміністраторка попросила передзвонить пізніше аби уточнити інформацію, нічого нового мені не сказала, окрім того, що лікарка моя їй повідомила, що да, моя присутність необхідна і ні, ми не ставитимемо брекети.
Тревожно...
...І не даремно.
На прийом я прийшов, щоби мені донесли таку інформацію: моя верхня щелепа вужча, ніж нижня, тому просто вирівняти зуби не можна, бо коли вони будуть рівні, верхній і відповідний йому нижній зуб будуть стикатись не тими поверхнями. Тож пані ортодонтистка запропонувала два варіанти:
Був ще третій неозвучений запасний варіант — забить на це все поки не зайшов надто далеко, ходить з кривими зубами та вузькою щелепою і втішать себе думкою, що Том Йорк з кривими зубами життя прожив і все одно класний.
При MARPE, піднебіння просвер длюють по піднебінному шву в ~10 точках, закручують в піднебіння мікроімпланти (miniscrews), а потім встановлюють металеву конструкцію, яка кріпиться типово до 6-х зубів кільцями або "лапками" і до піднебіння гвинтами.
При SARPE хірург розрізає "болгаркою" піднебіння по піднебінному шву і робить надрізи спереду. Виходить так, наче дві половини верхньої щелепи відділяються від черепа й одна від одної.
Пані ортодонтистка повідомила, що в моєму віці вірогідність того, що MARPE спрацює ~50% (насправді, вона завжди драматизує і дає надто песимістичні прогнози). Тобто вона мені намагалась донести щось типу:
"Макс, ми тобі можемо просвердлить єбало, поставить тобі металевий девайс на піднебіння, ти за це заплатиш $800, і, вірогідно, єбало не розірветься і ширшим не стане і прийдеться звертатись до хірурга, щоб він його пиляв, то може зразу пилятимем?".
Я дуже боявся і не хотів пилять єбало, тому вирішив на користь мікроімплантів.
Процедура складається з кількох етапів.
При підготовці знову сканують щелепу. За 3d моделлю виготовляється депрограматор. По суті пластикова пластинка, яка тисне на зуби з внутрішньої сторони й ставиться на піднебіння на (у моєму випадку) два тижні, аби розхитати зуби. На час виготовлення депрограматора з обох сторін від шісток встановлюються гумові кільця (спейсери) для того, аби збільшити проміжки з обох боків від 6-х зубів. Проміжки треба, аби потім на шістки посадить металеві кільця, які є частиною апарату.
Носити спейсери — той ще досвід. В першу ніч з ними було настільки боляче, що просто не міг заснути. Через день-два стало краще, але за тиждень мені поставили нові жорсткіші спейсери і знову стало дуже боляче.
Так само неприємно носити депрограматор, адже він зсередини тисне на зуби, від чого вони ниють, особливо перші кілька днів.
На цьому етапі ортодонт шукає ділянку піднебіння, де просвердлює, по отвору з кожного боку від піднебінного шва і вгвинчує туди ті самі мікроімпланти.
До речі, опис всієї процедури є доволі умовним, бо у всіх пацієнтів свої роти, щелепи, піднебіння і т.д. Комусь треба два мікроімпланти, комусь, може 4. У когось на апараті буде 2 кільця, у когось — 4 і т.д.
Неприємна частина: ортодонтистка бере "дриль" і просвердлює наскрізні отвори в піднебінні вздовж піднебінного шва. При чому робиться це не тільки в ротовій порожнині, а й спереду на вуздечці.
Мета цього етапу — спричинити запальний процес в піднебінному шву. Запальний процес в піднебінному шві послаблює сам шов, підвищуючи в ірогідність успіху всієї процедури.
Маючи дірки в піднебінному шві й пару дюбелів в піднебінні, на нього встановлюється той самий апарат і "шурупами" прикручується до щелепи.
На апараті є маленький гвинтік, його треба крутить 2-3 оберти на добу, від чого апарат розширюється, а піднебінний шов, зрештою, розривається.
На ділі це виглядає таким чином, що ось ходиш ти собі такий, ходиш, крутиш потроху той апарат, а потім раз, і у тебе щілина між передніми зубами.
Для початку, мені виготовили апарат з лапками, а не з кільцями: лапки клеяться до шісток і впираються в них. Після кількох днів носіння апарату, коли він трохи розширився і лапки почали створювати тиск на зуби, лапка з одного боку просто відклеювалась. Я йшов до пані ортодонтистки, вона мені приклеювала лапку назад, а через кілька днів та знов відклеювалась.
Як наслідок, мені переробили апарат без додаткової оплати, але цього разу не з лапками, а з кільцями (на фото вище).
Кільця трималися і це добре, та я крутив-крутив гвинтик, повністю розкрутив, а щілина між зубами не зʼявлялась і це вже не так добре.
Нависла загроза пиляння єбала.
На черговому візиті до пані ортодонтистки, вона мені повністю скрутила гвинтик до початкового положення і встановила апарат назад.
Так у мене було два цикли розкручування апарату і з другого підходу у мене нарешті зʼявилася щілина між передніми зубами, тобто піднебінний шов таки розірвався. Як я радів тому. Мені ж не доведеться обличчя пилять і скоро можна буде поставить брекети.
Я обрав самолігуючі керамічні брекети. Мені носить їх цілих два роки, цілком вірогідно, що я в них попаду на кілька фоток, тож питання естетики мало якусь вагу.
Також важливо, що на шістках і сімках брекети металеві у будь-якому випадку, бо це зуби, які несуть найбільше навантаження.